Ангели приходять без запізнення
з рубрики / циклу «Зимові історії зі смаком гарячого шоколаду і свіжого цитрусу»
- Коли я був людиною багато чого не розумів. Наприклад, чому одні люди годують голубів крихтами хліба, а інші намагаються, ніби ненароком, їх розігнати?.. Не розумів, чи просто мене це не цікавило — важко сказати... Багато забулося, стерлося навіки з пам`яті. Смішно, але я навіть не пригадаю ким я був, чим займався, як скінчилося моє земне життя?.. Лише окремі фрагменти, невеличкі епізоди, час-від-часу навідують мою світлу постать, з метою про щось натякнути... Кілька століть тому я натрапив на одну стару книгу з потертою синьою палятуркою, вона мала запах полину, цвілі і солодкої ванілі... Дивний букет... Але саме цей аромат подарував мені спогад про мою пристрасть до книг. Я згадав, що любив читати, мав велику бібліотеку, але... Але я поділяв книги на хороші і погані. Хороші — читав запоєм, на погані — не марнував час. Але ж книги, як і люди, не бувають “хороші” і “погані” - вони різні, тому цікаві. Не кожна книга, як і не кожна людина, готова тобі довіритись, повідати свою історію... Ця ясність мені відкрилась, коли я вже був світлим, напівпрозорим і крилатим, та мав досвід супроводжувати і оберігати тіло й душу не однієї людини...
Проспект Маяковського був закоркований, як завжди, о цій ранковій порі. Лануси, лексуси, лади, ленд крузери повільно рухались по болотянисто-засніженій дорозі, ділячись при виїзді з Троєщини на два потоки — в сторону Петрівки і в сторону Дарниці. Сіре обвисле небо ладне просто обвалитися на дахи будинків, не то снігом, не то дощем... Одинока постать Ангела неспішно просувалась поміж автівок, потім вийшла на тротуар і пришвидшила кроки. Дивно, що Ангел ішов, як звичайна людина, адже можна просто здійнятися над землею і, поминувши перепони, досягнути свого місця призначення за лічені хвилини...
- Вас дивує, що я не лечу? У мене є час до одинадцятої години, сорока восьми хвилин і п`ятнадцяти секунд, то чому б і не прогулятися? Одинокі прогулянки є дуже корисними. Йдеш — думаєш, думаєш — згадуєш, згадуєш — аналізуєш, аналізуєш — робиш висновки, отже, навчаєшся і закріплюєш свій досвід. Правда, можна й по-іншому прогулятися: йдеш — спостерігаєш, роздивляєшся, плануєш, мрієш... А можна йти й ні про що не думати, ноги самі доведуть у потрібне місце, бо ніщо в житті не відбувається безцільно — і брудне листя, що причепилось до взуття, і сніжинка, що упала на вії, мають своє завдання, свою маленьку чи велику місію...
- Мамо! Дозволь я на тій гойдалці покатаюсь? Я не довго! Можна? - Запитує мале дівча у своєї матусі.
- Не дозволяй! Ні в якому разі! Гойдалка поламана, кріплення не надійне — в кращому разі дитя отримає великі забої... - Втрутився Ангел.
- Ні, доцю... Вибач, але іншим разом. Щось мені підказує, що тобі краще тут не гойдатися...
Небо нарешті не витримало напору і прорвалося — великими білими пластівцями падав пухнатий сніг. Все-таки зима вирішила зробити новорічний подарунок. І з кожною біленькою крупинкою вулиці, дерева, будівлі, машини, перехожі набувають світлого святкового настрою, адже пам`ятаєте, що кожна сніжинка має свою маленьку чи велику місію...
Ангел, і без того білий, покривався снігом, який особливо не був помітним, а лише додавав пір`їновим крилам об`єму... Він ще деякий час ішов, посміхаючись людям та роблячи час-від-часу підказки. Ось і місце призначення — великий будівельний комплекс із різними спорудами. Він зупинився і зосередив свій погляд на вікнах третього поверху. До когось в гості, чи як?..
- Маю декого сьогодні зустріти... Познайомитись і... Взагалі, дивне це місце. Багато людських душ повертаються звідси додому, а інші приходять погостити, набратись досвіду, виконати завдання... Такий собі “вокзал”...
Світлим довгим глянцевим коридором ішов Ангел... Поспішав... Ось двері. Крик жінки. Плач дитини.
- Час народження — одинадцята година і сорок вісім хвилин. - Зафіксував лікар-акушер.
- Ну, здрастуй, немовлятко, — миле Боже створіння!.. Вітаю з приходом у цей цікавий, непростий світ! Я — твій Ангел-охоронець і буду з тобою довго-довго, доки не передам у руки Всевишньому... Я буду невидимим, хоча ні на секунду не залишу тебе, ти лиш прислухайся до моїх порад... Зараз ти мене бачиш і бачитимеш кілька перших років свого життя. А твоїм батькам буде загадкою, до кого ти посміхаєшся, дивлячись “в нікуди”... Що ж — відлік почато. В добру путь, хлопче!..
На Землі народилася ще одна людина. Ангели приходять без запізнення...
Київ, 24.12.2014
.gif "{#}")
.gif "{#}")
