Моя душа
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Летять хмарини. Пролітають миті.
Всі різні – то з промінням, то з дощем.
Я довго вчилась Душу розуміти,
Але із нею сварюся лише.
Сьогодні знову. Дня ще не минуло
Відтоді, як образилась Душа:
«Дощу би нам…» - раптово так зітхнула.
«Багато хочеш!» - перебила я.
А ще колись, коли примчала осінь,
Лиш мить тепла просила я в Душі.
Вона нервово стрепенулась: «Досить!
Сідай собі й пиши свої вірші!»…
Я знаю, це болюче. Так не треба.
Приходять часто ще й думки вночі:
В одному тілі і під спільним небом –
І різні, різні, різні, хоч кричи!!!
Стосунки не врятує тут розлука,
Хоча кортить. Вже надто припекло.
Моя душа – немов болюча мука,
А я їй - як в`язниця, ще й давно.
Вона ж багато попсувала крові,
То хай хоч зараз біль цей промине…
Погоджуюсь. На всі твої умови.
Хай буде дощ. Лише не муч мене…
