Якби ж ми знали, горді, бідні
Чому живемо як ті злидні,
Чому до влади так рветесь,
Бо жить, як ми ви боїтесь.
Гниє хтось, кажуть, з голови,
Вдягнувши модні постоли,
На літо бентлі, взимку мерс
В кабріолеті , щоб не змерз.
Ой, депутати-меценати,
Вам краще знати рахувати,
Аніж у Писанні Святім
Шукати істини прості.
(Якби ж ви до кінця читали,
То Лазарів давно шукали б).
Усе в цім світі, все під вами,
Й жінки в пітьмі, й баби з торбами,
І ми з пожитками й дітьми
Були для вас колись людьми
Змовчать пан банківський не мушу,
Вдягнувся б раз хоч в бідну душу,
Яка ще вас не проклинає,
Тому що Бога в ній тримає,
Не тужся друже вбогий, куций,
Гігант у собі і Конфуцій,
Для тебе ця душа велика
Була і буде не повіку.
Таке не купиш, мало хисту.
Належить Богу душа чиста
І хоч поламані в ній ребра,
Хребет не зломиш цей під себе