Just Call it Nature
Дівчинка-пілігрим,
блукала містечками й селами.
Гостра, різка на язик.
Слова – ле́зо гільйотин.
Вільна, летка, незрима,
відчайдуха, як робот Се́ло, –
розбирала себе і світ на деталі,
смикала гілля з тину.
Дівчина-катастрофа.
Попід пахвою по́друга-мо́танка.
Посмішка, як рояль, грала клавішами зубів.
Складала безлічі строф
у пейзажі і натюрморти,
любила читати Малишка, Франка, Забілу.
Дівчинка-колотнеча,
гроза гультіпак і бешкетників,
хоробра мала робінгудка,
зухвалий Том Сойєр в спідниці.
Напис «Just Call it Nature»,
графі́ті – пістряві букетики.
Паркани без неї здавалися б сірими й ницими.
Стежина веде до Покуття,
де вітер обшарпує гори,
як хижа, голодна собака,
вгризаючись в плоть до кісток.
Дівчи́сько до ді́духа горнеться,
гріхи поколінь спокутує.
Прокляттям повіяло з гір і запахло жорстокістю.
Покійна бабуся-відьма
онуці біду напророчила:
«Утопишся й станеш прозорою прозою озера.»
Дитина ж не взяла до відома.
Вона з покоління порочного –
Наївно вважала свою легковажність козирем.
І ось її мавки кличуть,
Водяники тягнуть в безодню
і косяться, наче деме́нтори хижі на Поттера.
Безкровно всміхається личко,
З очей же сльозинки – жодної!
Регоче заливисто дівчинка-полтергейст...
І знову вона – пілігрим,
Блукає містечками й селами.
В очах – перемога, що вчора здавалась фіаско,
Сьогодні – ж запахла крилами.
Незрима й безмежно весела,
пірнула в ранкові фіалки
і стала
казкою.
