ЗАКОМПЛЕКСОВАНИЙ
Юхим парубком був струнким, високим, чорнявим, з виразними карими очима – ну просто наживка дівчатам.
А воно ні!
Юхим дуже комплексував. І цим псував собі настрій, а відтак і життя та долю. А все почалося з того, що ще, навчаючись у школі, він до нестями, до одурі закохався у дівчину.
Ну то й що, запитаєте ви? А нічого. Ви ж, закохавшись, не коплексували через своє, можливо, немилозвучне чи немодне ім’я, тембр голосу, зрештою свій зріст, надто коли він височенький? Ні! Ви ж не соромилися, що ваш будинок, хоч і в місті, але не на престижній вулиці та ще й дерев’яною огорожою обнесений, а не цегляною чи якоюсь іншою модною? Ні! А коли вам сподобалася в юності ваша теперішня дружина, коли ще молодюсінькою була, ви ж не переймалися тим, що у вас пічне опалення? Ні!
Не переймалися. О-о!
Чому? Ви ж – не Юхим! Точніше, Юхим же – не ви!
Саме якраз тоді, коли він втюрився у Кароліну і, що найвагоміше (не забудьте!) він їй теж припав до душі, до Юхима причепилася... Ой, Господи, що ви подумали? Не інша дівчина і не сувора вчителька на уроці, коли він, згадуючи сусідок по пляжу, зачаровано рахував горобців за вікном; і не клята біла використана жуйка, що причепилася до його файних штанів у тому місці, куди власний погляд ніколи не падає; і не тітка на місцевому риночку, на якому він майже щодня лише пробує сметану, а не купує...
Ну... Ну не те ви подумали.
До Юхима причепилася... кличка Юшка. Другий би радів, що не Клюшка або там – Цурпалок, Стовп, Держак, зважаючи на його високий зріст. А він щодо Юшки закомплексував, соромився. Хоча, чому, здавались би, соромитися? Любив риб’ячу юшку. Через неї, мабуть, і став затятим рибалкою.
От Юхим і роздвоївся уперше: що ж його робити, кидати риболовлю заради кохання до Кароліни? Так ота клята кличка – Юшка – до Юхима уже причепилася, мов та використана жуйка до штанів.
Ви би на це зовсім не звернули уваги. Жуйку віддряпали б і полетіли б до Кароліни зі своїм гордим ім’ям Юхим, а не з прозвищем Юшка, нехай навіть дівчина вже і чула про нього. Їй же не Юшка сподобався, а Юхим.
Але Юхим був не такої думки. Він бажав очиститися...
Знову ви щось подумали не те. Очиститися він бажав не від жуйки. Від жуйок він уже очистився. І совість не треба було йому чистити – не заплямував! І подвір’я у нього було чисте – сам чи не щодня підмітає, упорядковує. Очиститися він бажав від клички. А воно не виходило! Не втямив парубок, що у дитинстві, отротстві та і в юності – то зайвий напряг. Треба ним нехтувати, його не помічати, а за необхідності зводити на жарт.
А Юхим був не таким. Він через Юшку зненавидів і своє справжнє ім’я, Юхим. Вважав, що до Кароліни воно неефектне. Як це воно виходиме, думав він, мої губи цілують її губи – от якби так було! – у неймовірній млості вуста шепочуть «Кароліночко», а вона що повинна шептати?.. «Юхимчику»?.. Тьфу! Немов з позаминулого сторіччя... От якби він був якимсь... якимсь... якимсь... Джоржем. Оці дж-рж – це ж, як масло на кусені хліба, та ще й шоколадне. Кароліночка зашеппотіла би : «Джжжоррржжику!» Ну немов бджілочка медку принесла! «Дж-ж-ж...» - на тобі солодкий поцілунок! Або ще от ім’я: «Ніколя». О-о, це вам не Микола! Кароліночка так милозвучно наспівувала б: «Ні-і-і-іко-о-о-оля-а-а». Її голосочок пасував би да такого імені. Чи то навпаки. Або ні, не так... треба б підібрати коротше і звучніше. О! Згадав! Чув таке: Жіль. О! Оце ім’я! Жіль – стисло, ясно. Представиться Кароліні: «Жіль» - і як промінням сонця освітить. Та де там «освітить» - осліпить! І вона – його! Його! До краю світу – його!
Відтак Юхим почимчикував до паспортного столу з думкою про нове свідомо обране нове ім’я. Написав заяву на його зміну. Там здивувалися, але заяву прийняли і задовольнили – дорослий, не дитина.
Жіль, донедавна Юхим, повертався у неабиякому піднесенні, у неймовірному прагненні зустрітися з Кароліною, обійняти й поцілувати дівчину. Тож став телефонувати їй. А з телефону якесь мимро й гундосить: «Абонент поза зоною досягнення». Юхим вірив прикметам і розстроївся.
На щастя, він швидко забув про причину розстройства, тому що якраз повернувся до вітрини якогось магазину, ненароком, мимохіть, автоматично... Він якось не второпав, на що спочатку звернув увагу, але, головне, що Юхим, знову розстроївся, майже упав у відчай. З вітрини, у відблиску шкла, мов у дзеркалі, він побачив... Жіля. А той, стоячи на тлі жовтої пшениці, соняхів у цвіту та безхмарноблакитного неба, показуючи в його бік, і говорить: «А ти впевнений, що Кароліна не любить свій край?».
«Причому тут «край»?» - промайнуло у голові новоспеченого Жіля. «Ти подивись на себе, – знову почув від Жіля. – Ю-ю-хи-и-ме-е!!!» І як зарегоче ісполінським реготом! Жіль аж затрясся.
Та його хтось ненароком штовхнув, ще хтось поцікавився котра година. І Жіль відвернувся від магазину, очунявся: «Фуу... Мара якась...». І знову тиць-тиць по кнопочках стільникового. Кароліна озвалася, домовились зустрітися. Жіль купив оберемок квітів і з трепетом ніс їх на зустріч. Аж ось дивиться назустріч йому поспішає Кароліна – не дівчина, а смак! Зараз він її вразить, відтак розцілує. Залишилось кроків тридцять... Залишилось секунд десять... Залишилось кілька ударів серця... Чим її вразити?!
– Кароліночко, від сьогодні я – Жіль! Це так пасує до «Кароліни»! Ми – пара!
– «Непогано»! – зреагувала дівчина. – Тобто Кароліна і... і, вибач, молодий козел або дитина...
Жіль зніяковів, відчуваючи щось не так, але остаточно не зрозумівши, де собака зарита.
Дівчина помітила його розгубленість.
– Жіль з французької значить молодий козел і дитина.
Довелося Юхиму сплатити величезний штраф і повернути собі колишнє ім’я, тим паче, що в інтерпретації Кароліночки воно так лагідно й мило звучало. А як тільки він спершу намагався призвичаїти її до нового, так враз чув про молодого козлика.
Чого тільки не вдієш заради коханої на все життя!
