Розбуди мене.., тихо і ніжно.
Я вважаю себе недолугою,
Дуже дивною і незгарбною,
У коханні твоєму-прислугою...
Розбуди мене рівно настільки,
Де з Тобою немає інших,
Де любов нескінченно довго,
Де немає за нас ліпших.
Розбуди в мені імовірність,
Де безмовна покірність підносить,
Де від болю рубці і шрами
У примирення, що голосить.
Розбуди мене палко, чарівно
Пелюстками синіх ірисів,
Крізь життя величезним букетом,
Із співпоглядів.., з інтересів.
Розбуди мене божевіллям!
Гучним ритмом-відвертості серця,
Де гірке терпіння далеко..,
Дії-дотики, танцю фламенко.
Розбуди мене, часом без впливу,
Щоб я стала сама собою,
Щоб незмінне, змінилось Тобою,
Чисті води-стрімкою водою.
Розбуди мене мовою вітру,
Що затих.., а в душі не втихає,
Де щасливе на крилах у небо
Подарує! Віддасть! Надихає!
Розбуди в мені віру правдиву,
Де достатньо без слів-очима,
Де за обрій дорога-чекання..,
Нескінченний шлях пілігрима.
Розбуди в мені блюз веселковий,
Що голубка колись накувала
Буйним цвітом садів-весною,
Сном солодким, який я чекала...
