Облетают последние маки
Николай Заболоцкий
Відцвітають і маки останні
Відцвітають і маки останні,
Журавлів тихе чутно «курли!»,
І природа в недужім тумані
Вже не та, як найперші цвіли.
По алеї безлюдній і голій,
Де лиш жовта опала листва,
Чом бредеш ти, як лунь, сивочолий,
Непокрита твоя голова?
У деревах життя зачаїлось
В чудернацьких оцупках гілок.
А з тобою ну що прилучилось,
Чом душа вся - лиш купа скалок?
Як посмів ти цю душу розквітлу,
За усе найдорожчу твою,
Відпустити блукати по світу,
Щоб загинула в дальнім краю?
Хай у стінах домашніх є вади,
Хай дорога у млі і журбі, -
Нема в світі сумнішої зради,
Окрім зради самому собі.
........................................
Облетают последние маки
Облетают последние маки,
Журавли улетают, трубя,
И природа в болезненном мраке
Не похожа сама на себя.
По пустынной и голой аллее,
Шелестя облетевшей листвой,
Отчего ты, себя не жалея,
С непокрытой бредешь головой?
Жизнь растений теперь затаилась
В этих странных обрубках ветвей.
Ну, а что же с тобой приключилось,
Что с душой приключилось твоей?
Как посмел ты красавицу эту,
Драгоценную душу твою,
Отпустить, чтоб скиталась по свету,
Что погибла в далеком краю?
Пусть непрочны домашние стены,
Пусть дорога уводит во тьму, -
Нет на свете печальней измены,
Чем измена себе самому.
1952
