«Ой не ходи Грицю…»
О, що за ранок! Вичавлю з квіток
Таке отруйне і солодке зілля.
Я зрадила – який ганебний крок!
Я зрадила надумане безсилля.
Гей, вороння! Які страшні роти…
Панове, не підкажете, навіщо
Я довго так шукала блекоти
В неділю рано?.. І полин торішній
Дістала із комори, до верха
Набила кошик?.. Чорні блискавиці!
Я? Отруїти? Ще й його? Ха-ха!
Та він святий. Всі знають святість Гриця.
Ти ж, Грицю, у нас правильний – згадай,
Ти добрим був, замріяним і ніжним,
Тебе до рани, кажуть, прикладай –
І я приклала… Аж до серця… Смішно.
Як плакатиме та! Не вбереже.
Ну все, додому. Зіллячка чимало.
Я пісню тобі склала – чуєш, вже!
Ще не труїла, але пісню склала…
