ПРИГОДА ЕДИКА ДОЩОВОГО РАНКУ
Усю ніч сіялася мжичка, а на ранок ще й дощ припустив. Не хотілося Едику йти до школи по такій погоді через те, що необхідно ретельніше одягатися, взуватися, натягувати на себе плащ чи то брати парасольку. А ще ж треба перти портфель. І шлях проходить хоч би ж мощеними хідниками, а то у багатьох місцях – ґрунтовою дорогою з її калюжами та багнюкою.
Ну почвалав Едик до школи. Зайшов до шкільного двору насилу волочачи ноги, бо на взуття наліпилася кавалки липкої землі. Перед ганком головного входу трохи тріпонув однією ногою, другою, щоб найбільші кавалки грязі повідскакували. За тим хотів був і до середини будівлі зайти. Та щойно перетнув поріг вхідних дверей, як відчув, що одну його ногу наче хтось не пускає ззаду, хоча ніяких школярів близько не було. Едик неймовірно здивувався. Озирнувся – немає нікого! Глядь на свою ногу, що неначе зависла у повітрі, і бачить: її тримає ганчірка, на яку він зневажливо двічі став, щоб просто піти далі, а не обтерти ноги.
– Едику, а чому ти знехтував послугами нашої дорогої чищалки?! – запитала ганчірка, не відпускаючи ноги Едика. – Чому, он бачиш, інші учні об неї обчищають своє взуття від великої багнюки, а ти – ні?..
Хлопець був настільки спантеличений, що спершу нічого не міг мовити у відповідь. Тільки й замітив, як з нього сміються інші учні. Мовляв, слабак! Якусь ганчірку подужати не можеш. Ех ти!..
– Едику, фізкультурою треба займатися не тут!..
– Едюнчику! Це я, Карина! Коли я просила заради мене показати деякі «па» з бальних танців, ти не захотів. А тут – на тобі! – розщедрився…
– Класно виходить у тебе, дружбане! Ти – справжній дресирувальник ганчірок! Талант! Чому досі його приховував? Цирк за тобою сумує!..
Хлопець почервонів від сорому: його тримає якась ганчірка! Де це таке бачено!
– Відпусти… – звернувся він тихенько до ганчірки.
– А взуття обчистиш?
– Так, обчищу, – пообіцяв хлопець.
– А не збрешеш?
– Ні.
– А ти голосніше скажи, щоб усі почули, щоб не тільки переді мною, а й перед іншими школярами було соромно, якщо обдуриш.
– Обіцяю своє взуття обчистити на чищалці, а потім об тебе витерти.
Учні, які проходили повз Едуарда, були неймовірно здивовані отаким його діалогом з ганчіркою.
– Ей, пацан, у тебе що, галюни?!. Ти що, не бачиш, що розмовляєш з ганчіркою для миття підлоги?!.
– Та бачу-бачу! Але вона сама до мене звернулася, заговорила…
– Про що?
– Та щоб я почистив та витер своє взуття.
Едик, раптом, відчув як його ногу ганчірка відпустила. Він миттю кинувся до чищалки, ретельно обчистив своє взуття від великих кавалків багнюки, відтак ступив на ганчірку і з неабиякою люттю почав витирати взуття від залишків бруду, приговорюючи:
– А на тобі!.. А на тобі, підступно ганчірко!..
Ганчірка ж лише задоволено всміхалася. Для неї це було за приємний масаж.
