Імітація сну
Останнім часом кожної ночі вона ходила туди, як на роботу, а сьогодні вирішила додому не повертатися. Додому... Хто знає, де та “дома”?.. Скоріш, то і є її дім. Вона йшла впевненими кроками, бо ж все тут було вже знайомо. Не збагне, хто вона — дитина чи молода дівчина? Аж раптом захотілося пробігтися, або пострибати на одній нозі — давно ж вона цього не робила, ох, давно...
- Франю! Дай руку і пішли хутчіше - промовив до дівчини молодий і симпатичний блондин, одягнутий в білі штани й таку ж світлу сорочку - тебе чекають.
- Хто ви? І хто на мене чекає? - Здивовано запитала дівчина.
- Зараз не скажу. Для всього свій час... - Якось жартуючи, з усмішкою, мовив юнак.
Вони взялися за руки і пішли далі. Шовкова, соковита трава лоскотала Франині босі ноги і це було приємно... Вона не втрималася і голосно розсміялася. Хм... Якийсь дивний у неї сміх — такий дзвінкий-дзвінкий і дрібний, ніби квасолинки, немов у п`ятирічної дівчинки. Чому тільки тепер вона це помітила? Тільки тепер... Франя зі своїм супутником дійшли до величезного апельсинового саду. Помаранчеві плоди, ледь не ламаючи гілля, обтяжливо звисали до долу.
- Як цікаво! Апельсинки! Ще й так багато!.. - Радісно пискнула дівчина.
Коли пара молодих людей зайшла до саду, почався легкий теплий дощ, але цікаво, що одяг, волосся, обличчя залишались сухими — дивина та й годі!.. І ці кролики!.. Їх же тут тьма-тьмуща! Ледь чи не з-за кожного дерева вистрибували білі пухнаті м`ячики, показували Франі два зуби і швидко ховалися у високій смарагдовій траві. Дівчина радісно сміялася і намагалася впіймати бодай одного, а юнак спостерігав за цією картиною та тішився Франіним захопленням. Вони вийшли на велику сонячну галявину посеред якої стояла, здавалось, жінка. Її було важко розгледіти, бо перед обличчям густо літали яскраві метелики і прудкі колібрі, ніби намагаючись зазирнути дівчині прямісінько в ніздрі. Франя відмахувалася руками і пильно придивлялася до жінки.
- Мамо?! Це ви?!
- Я, моя ластівочко...
Мати і донька обіймалися, плакали, сміялися... А юнак пішов, тихесенько, щоб не порушити цієї ідилії...
.......
- Тьотю Маріє, ви чули, що бабуся Франя померла?
- Відійшла значить... Стара вже була... Хай спочиває з Богом!..
- Кажуть, що знайшли її документи, то рік народження — 1917. А померла увісні, з посмішкою на обличчі.
- Мабуть, там їй добре, коли сміється... - Мовила літня жінка, довго вдивляючись у небесну прозору блакить...
Київ, 30.05.15
