Проста історія, як світ
Одного разу серед лісу
Зібрались звірі.
Купу хмизу принесли,
Розвели багаття
І стали думать.
-От що браття! – сказав Ведмідь.-
Нам треба з Лисом щось робити,
Бо так не можна більше жити.
Він тягне все, що заманеться.
Це вже занадто…
-Нам здається, що треба Лиса наказати,
До лісу бідьше не пускати.
Промовив Заяць й зашарівся.
Швиденько в сідало усівся.
Підвівся Вовк.
-Буває так…
Наш Лис лиш раз спіткнувся,
Десь помилився
І не з тим зіткнувся.
А ви вже й раді осудити.
Ой, щось дере у горлі,
Дайте пити!
І Вовк присів.
-Послухайте! –зарохкав тут Кабан.
Покличте Лиса!
Хай він сам усе розкаже достеменно.
Можливо, що було вже темно
І він забрівши, помилково,
Узяв щось зовсім випадково.
На пам`ять, можна так сказати.
-На пам`ять?
Та він стільки вкрав,
Що вже й не знає де бував!
Ще довго звірі говорили.
І так, і сяк про все судили.
І вирішили, на останок,
Ось зараз, як настане ранок
За Лисом слати й запросити
Вельможно пана говорити.
Лис прийшов, не забарився.
Всім низенько поклонився
І все дуже дивувався:
-Право, друзі, я б зізнався,
Та не знаю в чом провина?
-В тебе є одна хвилина!
-Хм, замало…
Не збагну, де шукатиму вину?
-Лисе, знову ти махлюєш –
Там вкрадеш, тут підмалюєш.
-Ні, нічого я не брав!
І в житті ніщо не крав.
Лапи чисті по- життю
І усіх я так люблю.
-Ну, а курка із села?
-Та вона сама прийшла.
Заблукала та й лишилась.
Знаю, трохи задавилась.
Та добру ж не пропадати!
Юшку наварив,
До хати Вовка й Кабана просив.
Але ж я їх відпустив!
-Ну, а Зайчикова хатка?
-Що та хатка - одна згадка,
Ніде й хвостик положити.
Зайцю! Тобі ніде жити?
Я ж погрітися зайшов,
Ну а він кудись пішов.
Скільки мове не ведеться,
Лис із звірів все сміється.
Бо не можуть вони встати
І по пиці надавати.
Вовк - друзяка, та й Кабан,
А Ведмідь - великий пан.
Заяць надто полохливий
І від того нещасливий.
Як не маєте єднання,
Будуть марні всі старання.
13.02.2015
