02.07.2015 21:00
© Савчук Віталій Володимирович
Розмова
з рубрики / циклу «Фрази»
Ну ось! Нарешті відбулося,
Потрібні знайдено слова,
І час, і місце, все знайшлося,
Дві різні постаті, біля стола.
Я не малюк, та хвилювання
У голосі однак бринить,
Ще мить, - і вирветься зізнання,
Подій тоді не зупинить…
Але душа моя не прірва,
Щоб що завгодно заховати,
Так є завжди, - колись потрібно, -
Все взяти й просто розказати!
Щоб зникли різні таємниці,
Розбилися непорозуміння,
Моє терпіння не твердая криця,
І не граніт, і не каміння.
Шляху назад уже не має,
За сказане тобі, я не жалкую,
Тепер серденько твоє знає,
Що за тобою я сумую!
Можливо це ще не кохання,
А лиш початок почуттів,
Можливо є розчарування,
Що встрілись ми у цім житті…
Ти вправі все це зупинити,
Скажи, - і я піду на зовсім,
Піду, і якось буду жити,
Розбите серце, вкриє осінь…