В печерний пил і синю плісняву
Мої заквітчані вірші.
Народжені в невільну тісняву –
Їм гамірні слова чужі.
Бо мусили звірками вирости,
Снігами хрещені з імли,
В морозній тьмі, болотній сирості
Загартуватися змогли.
Не пращурів крильми спадковими,
Нащадкам не лишають слід.
Вони з тюремними оковами
Ще проживуть багато літ.
Пробуджені у зграї птицями
Несолов’їних голосів,
Кричать про те, що вічно сниться їм
В каміннім затишку лісів.
Хай вибачить за аналогії
Усяк, хто долю знав мою,
Їх почерпнув я з зоології
І у безумства на краю.
_________________________
Пещерной пылью, синей плесенью
Мои испачканы стихи.
Они рождались в дни воскресные -
Немногословны и тихи.
Они, как звери, быстро выросли,
Крещенским снегом крещены
В морозной тьме, в болотной сырости.
И все же выжили они.
Они не хвастаются предками,
Им до потомков дела нет.
Они своей гранитной клеткою
Довольны будут много лет.
Теперь, пробуженные птицами
Не соловьиных голосов,
Кричат про то, что вечно снится им
В уюте камня и лесов.
Меня простит за аналогии
Любой, кто знает жизнь мою,
Почерпнутые в зоологии
И у рассудка на краю.
