Оживе!
Ти вломився війною у Небом дарований сад
Та коріння обгриз і маленьким іще деревцятам.
Повернешся з ганьбою додому, у зла маскарад,
Оживе Україна, тобою нещадно розп`ята!
Насміхався з її волелюбно-нестримних ідей?
І об тіло гасив, наче погань, пекучу цигарку?
Забери із собою безчестя своє, як трофей,
Бо від сорому буде невдовзі тобі дуже жарко!
Ми не питемем чарку примиренння, і не чекай,
Скільки раз уже миру просили, але ти не слухав?!
Трибунал на землі - за сльозами орошений край,
І пекельний вогонь - за хижацько відрізані вуха!
