ВІдьма. Спокута. Поміж часів
Ти ходила нічними ярами
В Чарі Дійства прогоркло-солоній,
І нічні наполохані трави
Лоскотали оголене лоно. . .
Ти літала нічними містами
І кропила їх кров"ю сердець,
Щоб в пожежних вогнях вихорАми
Легковірність звести нанівець. . .
І у шалі пізнань ексцентричних
Ніч, торкнувши тебе, тріпотіла,
Наче подруга зваб еротичних,
Обійнявши оголене тіло. . .
Ці знання, що від Темряви Ночі,
Від закритої іншому Брами,
Жаром вогнища жалять охоче. . .
Закрутились на тілі цепами. . .
Час не той. . . І не та нині Ера,
Щоб у клубах гламурно "світитись". . .
Середвіччя примхлива Химера-
Доведеться за все розплатитись. . .
І "бомонду" образи відчуєш. . .
І плебейське шипіння незгодних. . .
І Епоха Майбутня парує.
І "зіркове" те вогнище модне.
Тільки раз. За долоню узявшись,
Ту, що нею ти Коло обводиш,
Мов на подіум стрімко піднявшись,
Ти, як Зірка, на вогнище сходиш.
Ти вся гола стоїш перед ними. . .
Вже вогонь доторкнувся до тіла. . .
Тільки раз у житті є хвилини. . .
Це-твоє. Ти сама так схотіла.
Лине крик твій останній, мов пісня. . .
У Майбутнє Рука волохата
Душу тягне, в Минулім завислу. . .
Жменя попелу. Стомленість ката. . .
