18.08.2015 09:17
для всіх
146
    
  1 | 1  
 © Кучеренко Олександр Васильович

Море кричущих знамен

Море кричущих знамен

Море на берег обвалиться

тонами битого скла.  

Тріском відколотих скель

викинеться на пісок.  

Піснею грому простелиться.  

Кожне слівце, кожен склад

суші вкладе у вуста – 

тільки б їх спів не посо́х!


Бриз обдуває турботливо

юну тремку наготу.  

Ніжно, мов іскорку, що

оберігав Прометей.  

«Море, картинки минулого

спраглим очам наготуй!» –

Море кивне і сліди

босих сердець 

промете.  


Ляжуть на тло зморшок берега

сиві, патлаті віки.  

Хвилі – майстри ремесла –

з мушель складуть вітражі.  

Фрески епох дрібно, бризками

виведе вітер в`юнкий.  

Справжні художники вод

пензлі взяли – вірте ж їм!


Дихає, грає, хлюпочеться!

Море – живий організм.  

Наче життя – все дає.  

І відбирає не менш... 

Море – старий патефон.  

Ми – платівки.  

Та наші пісні ще не програні.  

Тиша застигла.  

І кров’ю налилося 

море кричущих знамен!


© Саша Обрій.  

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.08.2015 09:20  Тетяна Белімова => © 

Слово "суші" змусило замислитися))) Контекстуально цікаво вийшло.

Щось ніби в кінці твору з ритмом? Там, де "ми - платівки"? Може, це лише моє особисте.

Гарний твір про море))