У плетиві колій
Місто стрічає вогнями і димом.
Колії рвуться до нього, як змії.
Все було зшито нитками тонкими.
Все розірвалось.
Лишилася мрія:
Вийти з вагону у темряву ночі,
Зціпити зуби і тихо, без крику,
Стати тим вітром, що так неохоче
Вічно блукає по світу безликим.
Рвуться до неба і до горизонту
Сірі, затерті пташини перонів.
Серце прошито невидимим фронтом.
Серце не знає смаку заборони.
Час уже вийти… І зціпити зуби.
Хай чорна туга у небо несеться –
Легше ці колії звести докупи,
Ніж зупинити розбурхане серце.
