Робочий варіант
з рубрики / циклу «Палітра мрій»
Ось і настала пора акварельних фарб. Пора, яка одягається в найкращі таємничі наряди, важливо тільки визначити складові частини образу, які вкажуть на ціновий орієнтир стриманості ліній. Вересень зробить ескізи, жовтень наповнить барвами, а листопад змиє фарби підготувавши полотно до нової пори...
На нараді було вирішено, що в любій більш менш ліберальній системі, успіх не буде залежати від телефоних переговорів, факсів, скайпів, тому треба їхати налагодити ділові контакти. І можна б було відмовитись від того.., але відрядження в Твоє місто.., і Я поїду...
- Тобі, щось потрібно?
- Не з пустими ж руками їхати.., позитив треба знаходити будь в якому спілкуванні. В кожній організації є "вічні люди", які залишать "корабель" тільки в самому крайньому випадку.., і саме до таких людей треба знайти професіональний підхід, який дасть бажаний результат... як запасний варіант "київський торт" хлібина "українського", все ж таки вперше їду до партнерів.., хоча не будем загадувати.
В Твоє місто теж увірвалась осінь. На клумбах шаленіють від цвітіння низькорослі хризантеми, переплітаючись рядками з чорноборивцями, утворюючи кольорову хвилю. Все так же скриплять тролейбуси з "важкими" кондукторами. Мегафоний голос на пішохідних переходах сповістить, як правильно перетнути дорогу. На центральній вулиці продають смажені каштани, і як на мене доволі несмачні, але їх розважують в красивенні пакетики, що не задумуючись купуєш, заради тієї упаковки. Франзузька кухня розбавлена національним баношем зігріває і приносить спокій. Магазин солодощів ручної роботи змовницьки заманить і огорне в солод. Парк зі старими атракціонами, музикально-драматичний театр, міська ратуша, кафедральний собор, і іще багато-багато всього. І в тому багатстві, нема тільки одного.., нема Тебе. Я незнаю де Ти, з ким Ти, що з Тобою і як Ти...
Правильно розставлені пріорітети, завжди дадуть розуміння.., все пізнається в порівнянні, і стіна непорозумінь руйнується. От тоді можна і чай, і торт, і можливо щось міцніше...
Осінь.., пора роздумів і мрій. Таємне рано чи пізно стає явним і ніщо так не лоcкоче жіночу цікавість, як бажання дізнатись, що готує тобі доля. Осінь-жовтогаряче.., немов відблиски вогню.., якщо придивитись нагадують обриси людей і предметів. Енергія акварелі. Тіні з минулого. Щасливе майбутнє. Віра і вірність. Ніжність і чекання...
Провідниця літня жінка, але чомусь схожа на ляльку Барбі, розфарбована в яскраве голубе над очима, всміхалась вустами рожевого перламутру.., і від неї віяло якимось домашнім затишком. Привітна і весела. За хвилину перевірила квиток, провела до купе, запропонувала чай, каву, і підморгнула якщо треба щось, то можна звертатись, і так як поїзд проходящий, то пасажир з яким я їхатиму вже на місці.., і знов всміхнулась.
Втомилась, хотілось закутатись, і закривши очі відключитись під ритмічну музику коліс... Немолодий чоловік, який був в купе, чи спав, чи дрімав, та й кому яке діло, їхати треба і в кожного своє...
Потяг здригнувся і почав повільно набирати швидкість. Я незнаю, чи казати допобачення Твоєму місту, чи то вже прощання? Хто зна. Важкі краплі дощу вдарили об скло. Дощ, який він? Дощ, який Ти любиш, де в кожній краплині був цілунок. Недомовленність, завжди породжує непорозуміння, непорозуміння народить мовчання, і кожен залишається при своєму, бо кожен вважає, що правий саме він.. Де Ти, з ким Ти, що з Тобою, як Ти, Я нічого незнаю... Я їду з Твого міста.
- Ви не відвечеряєте зі мною?
- Хіба, що чаю.
- Ну тоді до чаю традиційно не порушуючи залізничних звичаїв додається курка, ковбаса, яйця, пляшечка міцного "чаю" і відмова не приймається, бо їду з весілля.
Він говорив правильною мовою, невимушено і гарно, його хотілось слухати.., поступово розмова звелась до творчості, і тут як кажуть - попала риба в воду. Він наскільки був обізнаний в цій сфері, наскільки він знав всі терміни правильності написання і відчуття того про що говорив, тільки вселяло впевненність, що людина знає своє діло.
Поступово стемніло і мелодія руху поїзда з`єднана з дощем, навівала спомини. Колись Ти вчив мене писати епізоди.., і Ти б обов`язково б порадив, як себе треба повести в тій ситуації, що склалась на одному з літературних сайтів, але Тебе нема, де Ти, з ким Ти, що з Тобою, і як Ти, Я незнаю.., то можливо ця випадкова людина прояснить ситуацію, адже легше чужому, ніж своєму.
- Ви сильна жінка, але вразлива від слів, і те що Ви розповіли звичайнісіньке непорозуміння і гарячність усіх сторін, хто був причетний до всього вище сказаного. Спробуйте свої недоліки і недоліки тих чи інших людей перетворити на переваги, і побачите все стане на свої місця. Не перейматесь так сильно, я впевненний, що все знайде своє місце, якщо воно варте того...
- Можливо Ви прочитаєте, щось з того про, що Ви пишете?
І я читала.., читала Твоє, бо те що написане мною, написане для Тебе.., і те написане є тільки моє. Я читала Твоє, найболючіше для мене, написане Тобою при певних обставинах, і яке неможливо читати без сліз, і читала уривок з того, що Тобі наснилось, те, що було передбаченням, і в певній мірі втілилось в життя через багато років. Мені хотілось, щоб ця незнайома людина, з якою навряд чи прийдеться зустрітися знову, знала, який Ти, і який багатий Твій внутрішній світ... Я незнаю де Ти, що з Тобою, з ким Ти і як Ти...
- Я залишу Вам візитівку, можливо колись...
Моє місто теж зустрічало мене дощем. Раніше той дощ відчувався, незважаючи на відстань в цілий континет, в цілий океан, в безмежному просторі в кожній краплині цілунок. Зачекай не квапся моя осене - так писав наш відомий поет-пісняр, з яким мені пощастило їхати в поїзді, і може колись, та візитівка стане у пригоді... Я до цих пір чекаю, і навіть якщо Ти ніколи не прийдеш, я чекатиму.., а Ти це знаєш, бо то відоме тільки нам двоїм...
- З приїздом.., як з`їздила?
- Я їздила з хлібом.
- Отже?
- Отже всі питання зайві.
.gif "{#}")
Пані Аллочко! Чудово! 
