Вивільнення
Щось не дихається анітрішки, я відправила душу в ангар.
Не зроню ні сльозини! не бачу ані сонця у небі, ні хмар...
Що це, леле?.. суха анемія? передгроззя чи тихий туман?
Зловтішається підлий убивця - мій обридливий самообман.
Заливає буденна отрута і себе не украсти ніяк...
..Упаду я обличчям у трави...
пахне м`ята...
лоскоче гірчак...
Ще не вбила моє ніжне серце жалом болю ядуча змія...
...Я чекаю тебе, мов месію, промовляю безтямно ім`я...
Огорнуло життя мене штилем - передвістям хурделиць і гроз...
Наді мною, Фортуно, смієшся? Не боюся твоїх я погроз!
Напилася печалі предосить, наковталася солі зі сліз.
Остогидла до краю зажура хоче вийти на сцену на біс?!
Знову хутко в остилі лабета? Біль мене випиває до дна...
Я ж просила: не треба, та марно... У бокалі п`янкого вина
Утоплю, наче муху, страждання ... Витру ріки гарячі зі щік...
Хто мене, нескориму бунтарку, на пекучі тортури прирік?
Посилаю сумління подалі, розриваю оголений дріт!..
...Окриляюся і - на свободу!у новий нескінченний політ!!!
