Мені дуже сподобався Ваш вірш, бо він написаний від щирого серця і зболеної душі. Кохання дає високий злет, а потім сум. А всеж кохання - це прекрасне почуття. Щирої Вам любові.
О! А у мене таке от "в темі" є- може, згодом викладу на загал... Нічна дорога внікуди В тумани сиві пірнають фари... За борт хапають нічні кошмари... Куди я їду? Куди мій шлях? Спитай у крука в нічних полях... Це зустріч? Мара? П"янке видіння? На зов Мольфара нічне створіння? Лиш звук сопілки... Чи вітру свист... По-між світами ажурний міст... Що я покинув? Що я отримав? Де я щасливий- чи там, чи нині? Совиний стогін в питаннях цих На перехрестях нічних доріг... Чимало знаю. Чимало бачив. За шал кохання чим я віддячу? Куди прямує мій корабель? Пливу до неї... Можливо-в Хель...
Який чудовий вірш! Так точно передані усі емоції і почуття людини, яка закохана в ту людину, в котру їй ні в якому разі не можна було закохуватися... Аж якось навіть сумно стало на душі після прочитання і туга найшла, бо шкода стало ліричного персонажа. Одразу видно, що Ви пишете давно, бо на таку поезію здатні лише досвідчені люди-поети)) Вірш просто неймовірно правдивий і пробирає до глибини душі. Дякую Вам за ті емоції, які я відчула після прочитання Вашого твору!))
