Так мало...нас

з рубрики / циклу «Вірші/вітри минулого.»

Друже, знаєш, в нас з тобою так мало спільного

Лише згадки з минулого що помалу зтирає час

Ми ж з тобою не станемо разом вільними

Друже, знаєш, в нас з тобою так мало …нас

Лиш повітря що пахне осінню і сигаретами

Затерті старі блокноти й терпкий чорний чай

Ми обоє лишились все тими ж жалкими поетами

Лише зникло наше «назавжди» й «чекай»

В нас на фоні і досі грає той самий осінній Джаз

А фотокартки з минулого як револьвер до скроні

Тебе з моєї пам’яті не зітре ні мідна пуля, ні час

А осінь нагадає про все сиплючи листя пожовкле мені у долоні

Осінь театральним фоном залива кіноплівку

І пахне димом багаття й чорничним варення

Зберігає з твоїми віршами написаними власноруч листівки

І знову приходить до мене у сни – минулим.

До тебе – натхненням.

Ти для мене лишився навіки в паперових листах

Які ніхто з нас не відправив і, якщо чесно, не писав

Я шукатиму в тіні між будинків в великих містах

Твій силует й червоний вогник недопалка в тебе у руках.

Я шукатиму вічно. Кожнісіньку осінь примарну.

Я писатиму знову й скидатиму з даху – нехай летять

Знаєш, ця вічність лишилась такою ж далекою і захмарною

Як і Ти. Та тобі про це вже не знать.