Я не кохаю...
А я любила тебе, так кохала,
Ти ж лиш брехав мені день у день.
Щодень чекала і так сумувала,
І думи були про тебе лишень.
Гадала, будеш моїм навіки,
Просила Бога усе перед сном,
Аби потоків тобі великих,
Надав Він щастя ріки русло́м.
Потоки рік - мої сльози і болі,
Я так страждала, коли ти пішов.
Щодня й щоночі купаюся в солі,
Щоб вбити в серці моєму любов.
І кров холоне, а сльози гарячі,
Повільно ріжеш мене без ножа.
Коли поглянеш в ті очі дитячі,
То ти побачиш, що я вже чужа.
Ти вже не друг і не ворог - гірше.
До болю ти вже мені чужий.
І, може, вже не коханий більше,
Неначе вітер осінній нічний.
Ти промайнув, закрутив мені мізки,
І збив із ніг, залишивши саму.
Мої слова - лише болю записки,
Я більше схожа уже на дурну.
Та то не дурість і не божевілля,
Лиш тільки юність кохання палка́.
Така невинна й, неначе похмілля,
Вона із розуму зводить, жалка́.
Я не доросла іще, лише юна,
Лише маленька і хочу тепла.
Та мої мрії - всього лише дюна,
Тебе немає вже. Більше нема.
Нехай і так! Мої сльози - дрібниця.
Хоча би з іншою щастя знайди!
А я летітиму в небі, як птиця,
Буду шукати свободи світи.
Ще прилечу, може, гляну, як завше,
Як ти ся маєш і де ти, і з ким.
Так буде краще! А як же інакше?
Любові смак не для мене. Терпкий.
Принаймні, я, вочевидь, не для тебе,
А ти, на жаль, вочевидь, вже не мій.
І не питай мене нащо. Так треба!
Повір на слово, хоч раз у житті.
Ще посидимо разом, як друзі,
Колись ще, може. Я не обіцяю.
Десь там у полі, на річці, у лузі,
І не почуєш більш мого: "Кохаю!".
А я і справді кохатиму й далі,
Та не скажу тобі більше я правди.
Тобі не треба цієї "деталі",
Бо на щоці слід чужої помади.
Між нами більше нічого не буде,
Вже дописали роман. Це кінець.
І тільки битимусь боляче в груди,
Бо так пече всереди́ні "свинець".
Настали будні і розчарування.
Упавши в розпач, та вставши з колін,
Я піду далі й, неначе востаннє,
"Я не кохаю!" скажу навздогін...
Україна, 23.10.2015 р.
