Ліричний вірш

Блакить небес купається в полях, Де колос б’є поклони вітру пружно. Тут кожен крок — ...

ПИЛ ІЗ САХАРИ Ніхто з нас не знає достеменно, де голова Осіріса, Чи її спочинок в Осіріоні, чи ...

Весна-рясна, схопила серце в руки, Неначе навкруги сказилися: Щоби нiхто не вiдчував розлуки, Метел...

Мрія-думка між листом блукала І стелилась у ніч, наче дим, Золотисте мереживо ткала Осінь зорям своїм молодим.

Знов дивує пора загадкова, І тривожне «курли» в вишині, У багрянець вдягнулась діброва І калина немов у вогні.

Твого я чекав дзвінка, В безсонні душа молилась, Немов на вістрі клинка, Всю ніч трепетала, билась.

Єсенія, ти промінь світанковий, Що крізь фіранки падає до ніг. Ім’я твоє – дзвіночок малиновий І шепіт ще незвіданих доріг.

Вранішній спів птахів Плакав в саду дощем, Вітер торкавсь дахів Мокрим своїм плащем.

На столі чашка кави, свіча… За вікном ніч розправила крила, Білим птахом торкнулась плеча - Мрій моїх надломились вітрила.

Ми сьогодні удвох пили місячне сяйво, Листям клен шелестів – заколихував ніч. У пів неба струмилося зоряне майво – То світилась любов міріадами свіч.

Ой чия то засмучена осінь Розсипає у трави свій щем, І печаль у чиєму покосі, Розворушена плаче дощем…

Приготуй мені чашечку кави, День приліг вже у нашім дворі, Вже горять куполи златоглаві У вечірньому сяйві зорі.

Ніч присіла на зорянім ґанку, Сипле срібло яскраве до ніг. Місяць в небі співа колисанку, У вишневім саду білий сніг.

Я сперечаюсь сам з собою: Чи є від спокою ключі, І хто крутіший у двобої – Чи я, чи сон мій уночі?

В позолоту вдягнулася осінь І пливе у сади і гаї, Де безмежну оспівану просинь Не роздмухують вж...

Це не моя провина, Не мій щемлячий біль – В безсонні хуртовина Нічний змітає хміль.

Як живеш, моє рідне село, В мальовничім пісенному краї? Пожовтіло вже літнє зело І пташині смутнішають зграї.

Дощами заплакала осінь, У трави пролила печаль, Небес розтривожену просинь Вигойдує вітер-скрипаль.

Випий мене́ до краплини! Я у тобі потечу́. Може, на зло часопли́ну Бути щасливим навчусь. Ви...

Заходь в мій сон, розшитий кольорами, В нім чорне й біле на одній межі У тиші ночі пролягли між нами, Свої розкрив підступні міражі.

Нитками сріблястими стежину Вишив місяць в травах уночі І скотивсь в замріяну ожину На чиємусь хрупкому плечі.

Знов хмаринки, мов гуси в запруді, Розбрелися під синню небес, І пливуть над селом білогруді, Заглядають у дзеркала плес.

Скажи мені, чому не спиться І пам`ять спомином струмить, Чи то минуле, мов Жар-птиця, До мене знову в сон спішить.

Розплітає над лугом серпанок Закосичену зорями ніч, Подаруй мені, мила, світанок, Вийди сонечком ясним навстріч.

Посміхнись мені щиро в світанок, В дні прийдешнім печаль відігрій, Поверни знов на батьківський ґанок У дитинства нездійснених мрій.

Не тривож, осінь, душу печаллю, І в безсоння моє не просись, У садочку сріблястою шаллю На зорі серед трав не стелись.

Жовтим листям осіннього клена Ти приходиш зорею вночі І сідаєш за стіл поруч мене, Від натхнення даруєш ключі.

Де ти, мила моя, заблукала, У якому садочку твій дім, Чи зозуля тобі не кувала Нашу зустріч в маєточку тім?

Летять роки птахами в видноколі В тенета віри й спалахи надій, В душі сплітає радості і болі І лікар – час, і лікар – лицедІй.

Так далеко від тебе Ще ніколи не був, На чужині від неба Я безсоння набув.