Чотириста кілометрів
Коли вечір вдягає місто у темні светри,
Коли місяць пливе по зірках, як крилатий човен,
І між нами стоїть чотириста кілометрів,
Я збираю всі тіні із стін і зливаю у повінь.
Хай захлюпне, затопить мене і зупинить врешті,
Щоби я все забула, затерла гарячу втому,
Щоб порвала блокноти на білі - тобі! - депеші,
Раптом дивом якимсь опинилась у себе вдома.
А вже там, поміж яблунь і жовтих зірок на злеті,
Там, де ліс постає мені зашморгом сіро-звивистим,
Щонайбільше між нами стоятиме п`ять кілометрів,
Які, жаль, відчуватимуться
На чотириста.
