Осінь на Сході
з рубрики / циклу «Війна»
Тут Бог війни клекоче лютим сміхом,
Він день у день Країну розпина.
І покотилося по Ненці лихо,
у кожну шибку зазира.
Давно не чути галасу подвір`я,
Де ще учора гралась дітвора...
А зорі? Ні, не зорі, вже Сузір`я
І журавлям у вирій час. Пора.
Заплаче осінь і туманом вкриє
Роз`ятрені від вибухів поля.
Вони чекали гречкосіїв,
Над ними ж, знай, кружляє вороння.
Їх щедро окропили нині
Сини і доньки кров`ю і слізьми,
Тож заросли вони гірким полином...
Тут скрізь витає Дух війни.
Вже котру осінь, літо, знову в зиму,
Немов якесь страшне кіно.
Заплуталися ми у павутинні.
Історія все тче своє панно…
Минає час – години, дні, епохи,
А тут хвилини стали довшими за дні.
Все мріє поле про тепло та спокій,
Як заспіває жайвір на весні…
Не знаю, скільки кілець аду
На нашу долю випаде іще...
Ще буде все, а скільки вже позаду,
Чи змиє осінь біль своїм дощем…?