Французька осінь
Осінь французька в червонім береті
Листя кленове збирає в букети,
Усміх печальний під маскою міма
Вічна журба, що не знатиме стриму.
Ейфеля вежу не видно з Монмартру,
Вибір ховаю під книжкою Сартра,
Кави ковток і шматки круасану
В горло не лізе звичайний сніданок.
Вибухне погляд таємним проханням.
Як же відчути таке здивування,
Те, що порушено звуком осіннім?
Як заглушити в собі голосіння?
Замість дощу небо скапує кров`ю,
Важко тепер залишатись собою.
Змінює осінь звичайну картину.
Хто забажав підігнути коліна?
