16.01.2011 17:35
-
1089
    
  2 | 2  
 © Клаустрофобія

Цвяхи

Мережані погляди дзвінко розбились об стінку. 

Сиділа в кімнаті, дивилась на цвяхи… і тільки. 


Дивилась печально, ламала зворушливо пальці. 

Хто цвяхи забив, той, далебі, не мав тоді рації. 


Хоч, може, це думка моя лиш. Сиджу так до ночі. 

Не можу дивитись на цвяхи, їх вирвати хочу! 


Взяла інструмент, так смикнула незвично рішуче… 

Нарешті – свобода, мене вже нічого не мучить. 


Аж раптом: у трубах гуде; стеля падає порохом. 

Лиш мить – і мій світ став по-зрадницьки мороком. 


Мережані погляди глухо цей простір вбивають. 

Порожньо. Темно. Бо цвяхів уже тут немає… 



Полтава, грудень, 2010

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.05.2012 17:55  Каранда Галина 

дуже сподобалося. трохи покоробило лиш ламала зворушливо пальці.
а той, хто цвяхи забивав, мабуть, таки мав рацію!:)
мораль: не руйнуйте того, призначення чого вам невідоме. класний вірш.

 19.09.2011 16:23  Сашко Новік 

сподобалось