Буває так: ти думаєш-гадаєш,
Як висловить усе ясніш.
І мучишся, і слово підбираєш,
Та раптом, наче грім у тишині,
До тебе прийде ( звідки - сам не знаєш )
Натхнення. Як пір’їна чи як струм.
Як подих вітру. Ти це відчуваєш
І миттю ловиш Божую іскру.
Ти вдячний, ти спокійний і щасливий.
Це саме те, чого ти так чекав.
Так досконалість з’явиться. Як злива.
Як приз за те, чим ти перестраждав.
Інакше творчість просто не буває.
А якщо є, то це рифмацтва гріх.
Натхнення миті з трепетом чекають,
Щоб творчий плід не підняли на сміх.
Дрогобич, 2006 - 2007