Дівчина ночі
з рубрики / циклу «Від музи»
Гойдав вітер її, мов сумну лелеку,
По дорозі усипаній зорями,
Вона йшла кудись довго й далеко,
Ховаючись за високими горами.
Мов тінь, вона непомітно ховалася,
Мов кішка, безшумно ступала,
З вітрами спинялась і гралася,
Зоря лиш з долонь тихо впала.
ЧасОм зупинялась, киваючи,
Сові, що на плечі сідала,
І знову рушала, співаючи,
Хто зна те, про що ж то співала.
У сукні, з тканини, мов з сутіні,
Із поглядом дивним й спокійним.
Давала чарівності рутині,
В реальність кидаючи мрійне.
За нею чорніли деревами,
Сміялись, танцюючи, тіні,
Стихали тварини із ревами,
Упавши до сонної ліні.
Її запитали, дивуючись,
В сапфірові глянувши очі,
Від погляду, зорі, лікуючись, -
Це хто? - то ж є дівчина ночі...
