Всі ми діти твої, Україно моя
Ти ростила мене у вишневих садках,
В солов`їних гаях ти мене колихала,
Босонiж по травi, по рiллi i грудках
Ти водила мене i утоми не знала.
Ти повiтрям своїм напоїла мене,
Надихнула до працi, борнi за свободу,
Моя щира любов вже повiк не мине
До своєї землi, до свойого народу.
Мій народ пам`ята пережить що прийшлось
Щоби стала державою ти, Україно,
Віхи цього шляху, що пройти довелось,
Закарбовано в пам`ять народу надійно:
Запорiзькая сiч, посивiлий Днiпро,
Триста лiт боротьби за жаданную волю,
Славнозвiсний Мазепа, кривавий Петро,
Бiльшовик, що принiс геноцидівську долю.
Всi ми дiти твої, Україно моя,
Припадаєм до тебе – поповнюєм сили,
Ми ніколи не підемо жить за моря,
Україно наш краю, чудовий і милий.
01.02.97
м. Київ, 01.02.97.
