Крила
з рубрики / циклу «Дракони і замки»
Я не боюсь, драконе, тих вогнів,
Хоча я знаю - я ж то більш не фенікс,
Ти можеш раз дмухнути аби я
Ростанула мов попіл десь у лісі.
Як хочеш - крила обпали мені,
Для чого ті - я й досі геть не знаю,
Любов спали - те ж саме, що і біль
В вогні згорни холодну дику осінь.
Не мавка я. Не фенікс. Не людина.
І не питайте, ким я зараз є.
Не відповім. У холодні зеленім
Я досі вже не та, ким там була.
Я маю крила. Обвуглені хоч трохи.
Обірвані поразкою в житті.
Та я літаю все ж чомусь на них
Далеко звідси поки досі.
Я не волію бути феніксом яскравим,
І не волію бути дівчиною-з-лісу,
Скажу лише що крила-то зелені,
Мої були завжди вони мої.
Пали, драконе, я згорю, мов пташка
А чи метелик ніжний у вогні.
А може- не згорю, зелені крила
Драконові. Неспалені. Живі.