Драконе
з рубрики / циклу «Дракони і замки»
Занеси, прошу, туди, де гори
Занеси, драконе, у степи,
Знайду я тебе на скелях моря?
Я боюсь, пробач, тепер весни.
Скажи лиш, що ми ще досі справжні.
Лиш скажи, що зараз ти живий
Моя віра вже давно у сажі,
І світ цей давно не чарівний.
Мій драконе, дай напитись волі
Дай пізнати, віру лиш додай,
Горами не відсахнусь від долі,
І тому вогнями не стріляй.
О мій друже, ти не йдеш на клики,
Відповідь не маю в скелях гір
Я молю, почуй же мої крики,
Знов скажи мені: "Просто повір!".
Друже, страхом повниться земля,
І мене вбиває безнадія,
Дай лиш знати що не вигадала я,
Тебе, друже, і що це не лише мрії.
А я ж вірила. Усе було таким
Як у мріях геть не малювала,
Ти не казкою був, а простим
Я тебе як друга завжди знала.
А тепер, драконе- сталось що?
Люди вбили в голову мені банальність.
Я ж гадала, що не вб`є же нас ніщо,
А тепер думки затьмарює людська реальність.
Вибач, прошу. Я нічого не зроблю.
Ти не йдеш. Не кажеш. Ти мовчиш,
Дай повірити що не дарма я це роблю, ,
Що це ти любити й жити мене вчиш.
Занеси мене від днів холодних.
Мій драконе, я.. людиною стаю.
Тут такі, що з мріями не згодні.
Я скоріше вже така згорю!
Мені, друже, світ цей геть не милий,
Навіть як кров з неба йдуть дощі.
Певна, друже, мої сильні крила
Ще ховаються в скровавленій душі,
Я злечу сьогодні. Чи востаннє?
Я втечу.
До тебе.
І до скель.
І думки ті сірі, ті останні
Спалахнуть від солов`їних трель.