Казка про гномика
з рубрики / циклу «Зорепад (вірші для дітей)»
Коли до вікна підпливає
Кораблик місячний,
На білих вітрилах долаючи
Море зоряне,
Крихітний гном
В теплих шкарпетках вовняних
Спускається вниз
По сяючому промінчику.
Фарби вийма з торбинки,
Що яскравіших
У цілому світі
Ніхто і ніде не бачив!
Сміється у сні дитинка –
Гномик пише,
Фарбує сріблястим
Казки і мрії дитячі.
Мережить узори,
Малюючи все, до дрібнички,
Тоненькими пензлями
З хутром, на кінчиках, заячим.
Та то для найменших,
Для старших –
З руденьким, лисячим,
Тримаючи пензля
В мініатюрних пальчиках.
Куйовдить волосся
І в’яже в пасемках вузлики,
Аби не забув хто,
Коли вже дорослим став,
Чарівні казки
І дивовижну музику,
Яку на сопілці вербовій
Малечі грав.
Відчалить кораблик,
Здійнявши вітрила білі.
У морі зірковому –
Ні берегів, ні дна.
Та, може, цієї ночі,
Здолавши хвилі,
Прилине на світлий вогник
Твого вікна.