Дитячий вірш

Хто біжить через дорогу,
Довгі вуха, довгі ноги?

Щоб не тинятися без діла,
Запаси миша рахувала:
В сніпках пшенички шурхотіла,
Картоплю в клунку сортувала
На більшу, меншу й геть малу.

Заснувала сова на соснині
У дуплі довідкове бюро.
Бурмотіла: – Тут буде віднині,
Служба мудрості всім на добро,
Раптом хтось щось захоче спитати.

Ведмедю сон страшний наснився,
Що він до їжака спізнився
На добрі з кропом пиріжки.
Швиденько вибрався з барлогу
І, не шукаючи дорогу,
Побіг снігами навпрошки.

Прокинувся хом’як серед зими
В своїй м’якенькій затишній постелі –
Чи грудочка на ніс упала з стелі,
Чи може міль торкнулася крильми…

У кролика, товариша сільського,
Зайчисько з лісу якось гостював,
А як назад зібрався йти в дорогу,
Товариш купу моркви надавав,
Щоб аж до лісу мав зубам роботу.

У нічній опоні пишній
Кучугури сніговиця
Білим пухом навіває.
Під кущем в норі затишній...

Як морозцю прогноз з вершка ялини
Накаркала ворона кілька раз,
Чудовий День Солодкої Калини
Звірятам святкувати саме час.

Із хмар досвітніх віхолою снігу
Крикливим зграям вороння на втіху
Спросоння захурделила зима
Скрадалась між гілки дерев безлисті

Брела зима дібровами, ярками,
Студила холодами навсібіч,
В норі проснулась миша з дрижаками,
Заповзялася протопити піч –

Миша з нірки вранці рано
Проробила хід під снігом
В хащу лісу без доріг.
Рухалась до пня старанно,

Серед зими заснув ведмідь
Пригрівшись у кутку барлогу.
До входу сніг замів дорогу
І зверху порошив потроху
З дерев закляклих верховіть.

Коли з навали хмар з-за небокраю
Двір замела хурделиця сипка,
Зрання на сніг курей строкату зграю
Півні вели з тісного курника.

Прокинувся єнот зі снів зимових
В дуплавині грабового пенька,
Шукав запаси корінців у сховах,
Підбив постелю, щоб була м’яка.

Як зима морози розгубила
У калюжах снігу між дубків,
Враз вода крізь шпарки підтопила
Нору двох заснулих їжаків.

У невгамовні дні Нового року
З лисицею і зайцем танцювати
Прийшлося круг ялинки, як належить,
А саме снігу випало нівроку,
Я ж лапи не знайшов у що взувати,
Тож умудрився підхопити нежить.

Прокинувшись від голоду,
В підпіллі миша спохвату
Трусила сіль і борошно з горнят,
Крізь сито все просіяла –
Вареники затіяла
Для себе й трьох маленьких мишенят.

Очиці кріт розплющив, оглядівся
В своїй підземній затишній оселі
Зимової безсніжної пори.
Подумав: – Ясно, чом це сон десь дівся –
Відсиріла земля в кутку на стелі
Ще й миша десь пошкрябує згори.

Взялася якось матінка сорока
Чималий горщик каші зготувати,
Хоч конче знала – буде їй морока
Сороченя мале нагодувати..

Аж ген, де з краю поля в перелісок
Зима снігів вітрами намела,
Стояла в кучугурах між берізок
Сніговиків сімейка немала.

Зима в мерзлу пору
Насипала снігу
Всім жителям бору
Для краси й на втіху
З гаю та левади
До пенька з осики
Жваві танці грати
Сходились музики.

Зима з вітрами стужу швидко
Снує морозом запізнілим,
Аж ген до лісу, скільки видко
Захурделила пухом білим
В дворах, у полі і в садку.

Зима так щедро натрусила снігу
Чудової морозної пори!
І от нарешті вітерцю на втіху
Я на санках чимдуж лечу з гори.

У дальню шафу миші
Пробрались почитати
Грубезні, в стоси складені книжки.
У тьмі нічної тиші
Заповзялись гортати
Із дрібнотою літер сторінки.

Кріт в свою нору зиму пережити
Покликав мандрівного пацюка.
Казав: – Удвох не будемо тужити,
Оселя в мене тепла та містка.

Кротові з топінамбуру та хрону
Схотілось добру юшку зготувати
Холодної осінньої пори,
А скуштувати страву ту сезонну
Надумав жабу й пацюка позвати

Ведмідь забрався в хащі журавлини,
Й осінніх ягід досхочу наївся.
Та сіялися з хмар дощу краплини
І мокрий холод здогадом роївся...

Маленький їжачок у ліс гуляти
Просився в мами осінню з нори.
– Недовго! – мама стала наставляти,
– Бо зимно вже, холодні дмуть вітри.

Вкладала спати матінка кротиха
Своїх маленьких тройко кротенят –
Узваром напувала із горнят,
Під ніс бурчала колисанку стиха.

З прогулянки околицею лісу
Їжак вертався в свою теплу нору
В розлогому затишному пеньку.
Спішив, бо з неба через хмар завісу
Дощ сіяв мокроту в осінню пору