Дитячий вірш

Кріт в свою нору зиму пережити
Покликав мандрівного пацюка.
Казав: – Удвох не будемо тужити,
Оселя в мене тепла та містка.

Кротові з топінамбуру та хрону
Схотілось добру юшку зготувати
Холодної осінньої пори,
А скуштувати страву ту сезонну
Надумав жабу й пацюка позвати

Ведмідь забрався в хащі журавлини,
Й осінніх ягід досхочу наївся.
Та сіялися з хмар дощу краплини
І мокрий холод здогадом роївся...

Маленький їжачок у ліс гуляти
Просився в мами осінню з нори.
– Недовго! – мама стала наставляти,
– Бо зимно вже, холодні дмуть вітри.

Вкладала спати матінка кротиха
Своїх маленьких тройко кротенят –
Узваром напувала із горнят,
Під ніс бурчала колисанку стиха.

З прогулянки околицею лісу
Їжак вертався в свою теплу нору
В розлогому затишному пеньку.
Спішив, бо з неба через хмар завісу
Дощ сіяв мокроту в осінню пору

Згубивши сон після дощу нічного,
Холодної осінньої пори
Їжак набік відсунув двері з моху
І прогулятись вийшов із нори.

Танцювала в лісі білка –
На дубку хиталась гілка.
Вниз по стовбурі донизу,
Переступ на купі хмизу.

У затишній норі пригрілась мишка
Осінньої вечірньої пори,
До сну вляглась, гортала книжку знишка –
Про сир читала казку разів три.

Переглядав їжак в своїй коморі
На зиму заготовлене добро,
Бо ж осінь холоди снує надворі,
І сон-дрімоту чує вже нутро.

Стигне осінь холодами
Між опалими листами,
Капотить дощі згори.
Хмари рвуть вітри в узвишші

В осінню пору сонячної днини
Спішила миша в хатку між корчами
До майстра вишивання їжака.
Несла кошівку з клаптиком тканини,

На городі закинутім між бур’янів
Чималенький гарбуз так принадно яснів.
Десь узявся єнот: – Пахне смачно! Ого!

Чайний столик собі обладнала сова
Між сучками на дереві скраю дупла,
Щоб виднілася звідти вся даль лісова
І затишною тепла домівка була.

В ранковий час осінньої пори
З-під купи хмизу між коріння глоду
Маленька миша виповзла з нори.
На вітряну дошкульну прохолоду.

Лисиця трохи ранувато встала
Якогось дня осінньої пори
Хвостом, як помелом мела-змітала
Протоптані стежини до нори.

З весни на грядці заєць з їжаком
Скопали землю і заскородили,
Городець перемірявши ладком,
В рядки капусту й моркву посадили.

Раз їжачок у нірці при нагоді
Затіяв генеральне прибирання:
Змінив підстилку листяну на вході,
Постелю підпушив у спальні зрання,
Скрізь витер пил ще й речі склав як слід.

Оселю борсуки облюбували
В дуплавині старого берестка.
Поміж кори трухлявої завали
Домівка вийшла затишна, містка,

Три їжаки по яблука кислиці
Унадились осінньої пори,
Стежками між трави й сухої глиці
Дбайливо їх носили до нори.

Як тільки в лісі заяснів світанок,
Зайчиха привела зайчат вухатих
Зелену травку скубти на сніданок
Поміж кущів осінніх рудуватих.

Знов осінь заросила ліс дощами,
Між віть нависли хмар клуби імлисті,
І краплі розсипались між кущами,
Стікали потічками вниз по листі.

Черв’як, що вибрався з ріллі
Погрітись на осінній грядці,
До мух озвався: – Треба, братці,
Нору вже рити вглиб землі.
Бо наступають холоди.

Жила руденька білка Гостровушка
Коло куща ліщини край дороги
В дуплі на сучкуватому дубку.
І Вертихвістка, лісова подружка...

В місткім дуплі осики при нагоді
Єнот облаштував собі житло.
Оселі кращої й шукати годі –
Тут сухо, тепло й затишно було
Як навіть осінь надійшла з дощами.

Надибали гарбуз на грядці миші,
Й надумали зробити з нього дім,
Щоб осені негоди наймокріші
Гуртом перебувати в домі тім.

Збудував слимак хатину
У чималому грибі,
Бо вподобав самотину
Як господар сам собі.

В осінній день сорока листоноша,
Яка була до всіх у лісі вхожа,
Вість принесла для зайця на хвості.
Мов, язиками звірі десь мололи...

– Не зоглядівся, як минуло літо, –
Борсук журився о нічній порі,
– Удень тепла ще вистачає й цвіту,
Та стелить осінь дрижаки в норі.

В ліску збирала в кошик їжачиха
Лисички, сироїжки й маслюки,
Під ніс собі щось бурмотіла стиха,
Винюхуючи втоптані стежки.