Від Жінки
Незбагненні вуста, мов червоні пелюстки герані.
Йшла травою босоніж - комети спиняли свій лет...
Заворожлива Жінко, це з тебе колись Модільяні
Малював у Монмартрі нестерпно-принадний портрет?
Ти споїла безсонням поетів натхненних без ліку -
Розлили́ся у ві́ршах нектари надземних чеснот.
Не один... не один із тобою ставав чоловіком,
Перед образом зваби притьма́ падав ниць Ланцелот.
А твоєї любові нестримно-солодкі відтінки
Надприродним вогнем замалюють умить сонцесхід.
Золоті німби святості й солод гріховний - від Жінки
Й ореол материнства, й жаги заборонений плід.
