Три вітри
Десь в пiвнiчних лiсах,
Де болотнi трясини,
В несходимих мiсцях,
Сосни де i ялини,
Народилася злiсть:
Чорна, сильна й пiдступна,
Людську душу що їсть
I чека де наступна.
У пiвденних степах,
Що вiд моря до моря,
Де живе в ковилях
Не стриножена воля,
Народилася злiсть
Чорна, сильна й пiдступна,
Людську душу що їсть
I чека де наступна.
У туманах густих,
Що ночами нависли,
У байраках пустих,
Що на землях по Вiслi,
Народилася злiсть
Чорна, сильна й пiдступна,
Людську душу що їсть
I чека де наступна.
Позвикали в той час
Всі вітри до свободи,
Пролiтаючи враз
Всi краї i народи,
І народжена злiсть
Ці вітри упiймала,
Осiдлала за мить,
В Україну помчала.
Стали зватись вiтри
По мiсцях де лiтали,
Де їх злостi всi три
На бiду осiдлали,
Перший звавсь московiй,
Це той вітер пiвнічний,
Iз степiв вiтровiй –
Бусурманець довiчний.
Вiн у рабство продав
Не стриножену волю,
А добро все забрав,
Щоб задобрити долю.
Той, що з Вiсли прибув,
Ляховiєм прозвався,
Гонористим вiн був
Як змiюка звивався.
В Українськiм краю
На просторах зелених
Все цвiло, як в раю,
На свобідних теренах.
Налетiли вiтри
Чорнi, буйнi й могутнi
I було їх аж три
I всi злi та пiдступнi.
Бусурманець примчав
В Україну квiтучу,
Все палити почав,
Каже: «В рабствi замучу!»,
Ляховiй же кричав:
«Я всіх `огнем i м`ечем!»,
Люд на палю саджав
Кожен день й кожен вечiр.
Iз пiвнiчних країв
Прилетiв вiтер перший,
Бусурманця вiн з`їв,
Ляховiєм завершив.
I вiн пекло зробив
Вiд землi аж до неба,
Наплодив скрiзь рабiв,
Бо йому їх і треба,
Український весь край
Полонив лiт на триста,
Вчив він нас - пекло рай,
А не сила нечиста.
Врятувать не змогло
Це його вiд напастi,
В пеклi злiсть рознесло,
Де згоріла на щастя.
Україна завжди
На вітрах трьох стояла,
Аж тепер від біди
Незалежною стала.
Україну святу,
Що встояти зуміла,
Ворогам на бiду
Захищатимем вміло.
м. Київ, 10.05.97.
