Присмак світанкової зими
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Сонце встало і в зимовий ранок
Промінці спускає золотії,
Сіє через тьмяні сни фіранок
Незбагненним проблиском надії,
Осяйнувши присмерку ріллю.
А зима в підталі смутки снігу
Стигне у холодному спокої,
Й кава в чашці ніччю пахне тихо,
Мов ковток доцільності щемкої
З ледь відчутним присмаком жалю.
Я доп’ю її, несамовиту,
До кінця не осягнувши гущу,
І майну туди, де в сплесках світу
Рвуть вітри зневіру всюдисущу.
Ні! Я вірю! Вірую й люблю…
