Моя катастрофа Титаніка
Хтось говорив либонь з кожним польот, подихом, поглядом ставатиме легше, і зрадливі метеликі, що вже стали законними жителями мого підреберря, відлетять у теплі краї або ж просто помруть від холоду. І я наївно чекала цього моменту, будучи далебі найбільш інфантильним створінням нашого пантеону. А ти все не зникав..вперто знаходив мене на пошарпаних сторінках книг і альбомів, у підземних переходах, десь у глибині моєї підсвідомості, і в звичці бажати комусь щовечора "на добраніч".
А потім літати майже перестала, крила зробились тяжкими і невпинно тягнули до землі. По дорозі розгубила останні краплини віри в "ми", продала з аукціону надії на спільне майбутнє, а на отримані гроші купила крижане серце. Життя, а точніше його теоретична суть, стало куди кращим без невпинного биття з лівого боку.
Кар`єрний ріст. Чоловіки що поскручували в`язи, намагаючись схопити поглядом кожен крок гострих, мов лезо підборів, але насправді ті шпильки вже розбили серце не одного ловеласа і не підкорялися нікому. Великі скляні вікна оселі завжди перемагали в поєдинку з самотністю, розповідаючи кожного разу нову історію перехожих.
А що маєш ти? Осінній сум, весняну свіжість, наш перший поцілунок на вустах і якийсь недобиток замість автомобіля. А ще нічне місто...воно сакрально належить тобі. Ви чимось схожі. Ті вогники в очах будинків, вулиці наповнені червоною гарячою рідиною, що кудись постійно поспішає навіть вночі.
Навічно запам`ятаю тебе на даху якоїсь закинутої п`ятиповерхівки. Ти був господарем міста, володарем всесвіту, ідолом на вершині Олімпу, власником мого серця, душі й плоті. Навчив бути безстрашною, стоячи на краю безодні. Той вечір став моєю катастрофою Титаніка, залежністю і безпорадністю, невмінням тримати рівновагу без твого подиху поруч. Тепер чужа і незалежна піднімаюсь на двадцятий поверх холдингу, вихожу на відкритий майданчик і вчусь жити заново, вдихати наповні груди повітря не зігріте твоїм серцебиттям, беру каву, щоб чимось проштовхнути незрозумілий згусток в горлі й не відчувати терпкий смак минулої насолоди. Вітер зриває слова адресовані невідомому і робить вуста сухими, і ще більш самотніми.
4 січня