Побачення
вірш-катастрофа
Побачення. Ти. Я. Щасливі. Вечір.
Ліхтар у парку. Зелень. Ні душі.
На лавку вискочив. Стою. Розправив плечі.
Читаю про любов тобі вірші.
Кохання. Ти. На мене поглядаєш.
Здавалось, почуття ці на віки.
Та все проходить, все, нажаль, минає.
Ніщо не вічне… І штанів нитки.
Тобі читав. Ти слухала й дивилась.
Лунав із вуст моїх потік моїх віршів
Зненацька очі твої зупинились
На дірці моїх джинсових штанів…
А з дірки виліз так безпардонно й сміло
Шматок мошонки й в квіточку трусів
Твоє лице ураз почервоніло
І кутик рота дрібно затремтів
Та я читав, читав, впіймавши зірку
А чистий погляд твій ніяковів
Мошонка лізла та труси із дірки
Побитих часом джинсових штанів
А потім ти сказала мені: - Досить!
У тебе яйця вилізли з діри!
Я зразу вмовк. Ховать я став їх поспіль…
І зникла ти… Лиш світять ліхтарі...
м. Одеса, 5.09.2017 р.
.gif "{#}")
Як каже моя кримська колега, "Какая прелесть!!!"
