Інквізиція
Десь Ван Гог презентує себе по частинах зустрічним повіям
Загубившись у їхніх дурманячих, стиглих, задушливих запахах
Захлинаючись спрагло, розірваний, вщент деструктований мріями
Він мандрує кварталами міста в шаленому запалі
Десь "Капрічос" Франсискові сни роздирають видіннями-жахами
Рій крилатих потвор оселяється поруч, за спиною
Він закінчує ледве писати свою "Тавромахію"
Коли вже на віки затаврований сам герцогинею
Ти моя Інквізиція, вічносолодка спокута гріхів
Полум’яні тенета, в котрих тліти сповідь залишу
Ти єдине закінчення кожних наступних шляхів
Твоє ліжко немов особистий мій Sanctum Officium
Призначай мені вічність солодких пекучих тортур
Розпускай моїм тілом річки нескінченного марення
Вводь безмежність доречних (або навпаки) коректур
Аж до повної втрати свідомості, аж до затьмарення
Залиши мені відступу хоч би на мить, на півкрок
Залиши мені шанс до визнання вини, до розкаяння
Дай ще сили на тріумф, на останній, заключний стрибок
Перед тим як побачитись з пекла німими світаннями...
Київ, 24/12/2010
