Сиплються дні...

з рубрики / циклу «Лірика почуттів»

Сиплються дні...

Кришталеве намисто миттєвостей падає

прямо в прірву чекань,

а там...ледь помітна межа чуттєвості

втихомирює пил вагань...

І ледь чутні у тиші подихи,

і летять шкереберть думки....

Винні, певно, заброди-протяги

в тому, що розгубились сни...

Тільки, знаєш, воно на краще –

для осмислень потрібен вдих

Розгубитись – не так і страшно

страшно- душ тамувати крик....

Страшно бути напівсобою

й серед сотень потрібних слів

не знайти одного... такого,

що розтопить урешті лід....

Харків, 31.01.2016

Візьміть участь в обговоренні

02.02.2016 01:37 Серго Сокольник => ©

От коли жінка пише про очікування в коханні- це щось. Вмієте, Таню. Вмієте...)

01.02.2016 22:53 Світлана Рачинська => ©

Емоційний ряд. Тобі вдалося зобразити усю крихкість часу і його безсмисленність та даремність, коли не встигаєш відважитись на головне.... Дуже прониклива і жива філософія, Танюш! Чудові твори пішли. Скарбничку тільки й поповнюю)

01.02.2016 19:57 Сашко Новік => ©