14.02.2016 11:30

для всіх

204

6 | 6

 © Тадм

Буденне

з рубрики / циклу «Лірика почуттів»

Ледь чутний дотик твоїх долонь, 

цілунок ніжний у ніс чи вухо....

Обіймів зранку міцних полон

й сопіння сонне під боком чути...

Сніданок, справи (щоденний біг), 

калейдоскопом мелькають лиця

дощі чи мжичка, чи перший сніг

надвечір вкотре: «втомилась, кицько?»

І все так звично, що просто жах:

які там зорі – межа надвчинків

та ще й до всього той клятий страх

канючить вічно: «почухай спиинкуу»

І сірість ранків як суть основ, 

і гострі кігті, й м’якенькі лапки, 

й моє бубніння: «ну що ти знов...»

на запитання: «вдягнула шапку?»

І дні на вістрі тремтять чуттів

й емоцій повно, і повно тіней

стікають залишки юних снів –

супротив вічний натхнення й ліні....

Ось смуток моститься десь під плед

в руках бісквіт, філіжанка чаю

скінчився, правда, як завжди, мед, 

щоб відтінити – уже скучаю...

Годинник кашляє – грію плов

спокійним вечір навряд чи вдасться:

ти говоритимеш – це любов

я сперечатимусь: просто щастя

Харків,