Кохання в небесах

Люблю рожевий захід сонця й хмари

над ніжно оксамитними долинами, 

вони блукають в небі, як примари, 

і в горах обіймаються з вершинами…

Я зачарований, але душа – сувора, 

овіяна легендами й століттями, 

коли всі вірили в живого сина Бога -

лечу хмариною над верховіттями…

Я хмарою в нічну і зоряну годину

купався, ніби ангел, між туманами, 

росою падав на світанні у долину, 

а потім знову обіймався з хмарами…

***

Закатные люблю я облака:

над ровными далекими лугами

они висят гроздистыми венками, 

и даль горит, и молятся луга.

Я внемлю им. Душа моя строга, 

овеяна безвестными веками:

с кудрявыми багряными богами

я рядом плыл в те вольные века.

Я облаком в вечерний чистый час

вставал, пылал, туманился и гас, 

чтоб вспыхнуть вновь с зарею неминучей.

Я облетал всё зримое кругом, 

блаженствовал и, помню, был влеком

жемчужной тенью, женственною тучей.

Владимир Набоков

1921

Облака

м. Київ, 16.02.2016