Після дощу

На вулицях тиснява, листя встеляє

промоклу до нитки, осінню бруківку.

Все стихло. Лиш іноді ще накрапає -

це падають краплі до низу з верхівок…

І навіть не віриться, що нещодавно

стихія калічила парки і сквери, 

дощем плюндрувала і злим вітрюганом, 

а грім реготав на межі тропосфери…

Як дихати важко повітрям вологим!

В старої тополі - поламане гілля, 

в душі затаїлися страх і тривога

за змучене зливою рідне довкілля…

На шибках балконних стікають струмками

осінньої зливи краплини останні.

Сьогодні я в небі, як завжди, думками, 

у рідну оселю вернусь на світанні…

Я бачу, як промінь упав з павутинки, 

сховався в маленьку калюжу-люстерко, 

він потім, як сонця чарівна вуглинка, 

запалить у небі яскраву веселку…

***

"После дождя"

Б. Пастернак

За окнами давка, толпится листва, 

И палое небо с дорог не подобрано.

Все стихло. Но что это было сперва!

Теперь разговор уж не тот и по-доброму.

Сначала все опрометью, вразноряд

Ввалилось в ограду деревья развенчивать, 

И попранным парком из ливня — под град, 

Потом от сараев — к террасе бревенчатой.

Теперь не надышишься крепью густой.

А то, что у тополя жилы полопались, —

Так воздух садовый, как соды настой, 

Шипучкой играет от горечи тополя.

Со стекол балконных, как с бедер и спин

Озябших купальщиц, — ручьями испарина.

Сверкает клубники мороженый клин, 

И градинки стелются солью поваренной.

Вот луч, покатясь с паутины, залег

В крапиве, но, кажется, это ненадолго, 

И миг недалек, как его уголек

В кустах разожжется и выдует радугу.

м. Київ, 19.02.2016