Байка про вибори
з рубрики / циклу «БАЙКИ, ГУМОРЕСКИ»
Пішов цар звірів - рудий Лев.
Всі закричали: - Що ж тепер?
Як будемо ми існувати?
- Царя нам треба знов обрати!
Такого, щоб нас захищав,
Від хижаків оберігав!
- Для нас проблема ця нова,
Хай допоможе нам Сова!
Так дружно Звірі порішили
Й Сову на збори запросили.
Сова бульката прилетіла,
На дуба гордовито сіла,
Почухала кігтями брову
І почала свою промову:
- Вважаю я, лісна вся братія,
Що нам потрібна демократія.
І розрішить цей інцидент,
Не цар новий, а президент.
Інстинкти стадні ліс накрили,
Всі заревіли і завили:
- Монархів геть! Даєш свободу,
Лісному гордому народу!
Самі почнемо керувати,
А Він лиш буде наглядати,
Щоб поважали ми закон!
Йому ж лукавить не резон!
Ліс ейфорія охопила…
Сова безумство остудила:
- Ша! Президента щоб обрати,
Нам необхідні кандидати.
Тож не ревіть і не зіпайте,
Достойних Звірів висувайте.
Таке тут зразу сотворилось,
Мов в каруселі закрутилось:
Плакати, стрічки, обіцяння,
З електоратом залицяння,
Торби шишок, плоди, горіхи:
Усе для шлункової втіхи.
- Всім дупла, нори і барліг..! -
Брехали, хто кому й як міг.
І від ваги тих обіцянок,
Лось втратив роги на світанок.
Нарешті з свори горлохватів,
Обрали трійко кандидатів:
По принципу, хто більше дав,
Та красивіше набрехав.
Перший – Ведмідь мав вгору йти.
За ним стояли всі Кроти.
Вони ж багато скарбу мають,
Бо в шахтах золото копають,
З лісами іншими торгують,
А їх податками турбують.
Ведмідь же обіцяв вербально,
Кротам, побори мінімальні.
Другим став Вовк серйозний, дужий:
З Шакалами за морем дружить.
А в тих проблеми із житлом:
То нору занесе піском
Торнадо, невблаганна сила,
То хвиля хату підтопила.
Й кінчаються уже харчі,
Хоч вовком вий, а хоч кричи.
Хотіли зайців клонувати,
Так їх тоді не упіймати…
От і згадали Шакалята,
Про Вовка - лісового брата.
Долярів триста назбирали
І кандидату надіслали:
Сказали: - Ти, братан, давай..!
Бо зробимо тобі гудбай!!!
Лисиця третьою там стала,
Бо простим звірям обіцяла,
Рудого Лева борг віддати,
Житло окреме збудувати,
І за народжену дитину
Харчів смачнесеньких торбину.
То ж секс загальний, ще й за гроші,
Підтримав ліс. І навіть Воші,
В рудому хутрі запищали:
Лисицю рідну висували.
То ж день настав. В годину ранню
Розпочалось голосування.
Ім’я писали на листку,
В діру кидали у пеньку.
Коли від листя лопнув пень
Скінчили. Рахували день.
І з’ясувилось, що усіх
Ведмідь кремезний переміг.
Що з Вовком стало?! А Лисиця!
Звивалась в злобі, як куниця:
- Не може бути! Це брехня!
Бо переможець знаю - я!
Щоб результат нам точний мати,
Знов треба перерахувати!
- Все листя!? – Звірі обімліли,
Й за безкоштовну працю сіли.
Не довго всім було чекати,
На ті скорботні результати.
Скандал зчинивсь – якийся гад
Утнув листкам фальсифікат!
Обурені два кандидати,
Під пнем розпочали копати,
Й знайшли причину своїх бід –
Кротячий акуратний хід.
- Дивіться! Ось всьому причина!
Лисиця радо голосила.
Ведмідь ревів: - Це все брехня!
Бо чесно переміг всіх я!
І все оце, дурна розмова!
Це Вовча й Лисячая змова!
Повірив ліс цим аргументам
Й Ведмідь на день став президентом.
Під дубом зручно зад вмостив,
Приймав вітання від кротів,
Від брата старшого з тайги,
Законів написав зо три…
Та Лиска з Вовком не здавались,
У силу спільну об’єднались,
Промили мозок, аж до дупи,
Звірям. Зібрали ліс до купи,
Усіх під дуба привели
Й дали у лапи прапори:
Кричали: - Так! Чи все не так?
Хто проти, значить той дурак!
Неслась із писків скоромовка:
- Даєш за президента Вовка!
- Чи хоч Лисицю! Все рівно!
Аби не те товсте мурло!
- Бо він, щоби ти Звіре знав,
У бджіл, медок в дитинстві крав!
- А Лиска й Вовчик янголятка,
Не скривдять курки та ягнятка!
Погляньте добрі які писки,
У наших Вовчика і Лиски!
То ж голосуємо ми знов!
За їдло, хати, та любов..!
Ведмідь не витримав навали
І вибори нові настали.
Палкі промови, обіцяння,
Звіриних дуп смачне лизання
Зробили чорне своє діло -
Голосували Звірі сміло.
А щоби фальшу знов не стало,
З-за моря приплили Шакали:
Підкинули іще грошей,
А заодно й своїх Вошей.
Ті люте діло добре знали:
Спостерігали і кусали
Усіх навкруг без перебору.
Усіх. Та не свою контору!
Ті, що хотіли, те й творили…
В тім результат оголосили -
Ледь Вовку стало голосів,
Щоби під дубом він посів.
По праву руку сіла й Лиска.
Та було видно з її писка,
Що не таке вона хотіла:
На місце краще заслужила.
Та вигляду не подавала,
І вже під Сірого копала.
А той, не бачив. В ейфорії,
Усе літав на крилах мрії,
Приймав Шакаляче вітання,
Тайги, лукаві завіряння.
І навіть сам у те повірив,
Що президент - велика сила…
В цю ж мить і гепнувся до ями,
Що Лиска вирила кігтями!
Вчепились в горло «любі друзі»…
А Звір, стояв й дививсь в напрузі,
Як разом з шерстю, в небі синім,
Зникали всі його надії:
На долю кращу й на свободу,
Для всього лісового роду.
Доки точився той двобій,
Ведмідь вмостив на трон зад свій.
Мораль відсутня добрі люди,
Бо йде життя… Тож далі буде!!!
