Чи п’ємо чай духмяний на світанні,
А чи йдемо до моря навпростець,
Між нами перешкоди - нездоланні,
Порозуміння сходить нанівець…
Хоча любов цвіте бузком ліловим,
І почуття міцніші, ніж вино,
Та недовіра муром мармуровим
Між нами вже збудована давно...
Невже замало, бачиш - я з тобою!
Чому тобі, кохана, так болить,
Що маю мрію голубу про Волю,
З рожевою живу й лечу в блакить?
І як тепер нам в цьому світі жити,
Для чого обіцяння й каяття?
Я мушу дещо в серці умертвити,
Щоб повернути вірші до життя...
***
«Так возникают стихи»
Игорь Северянин
За утренним сидим мы чаем,
Идем ли к морю на песок,
Друг друга часто огорчаем
И горько серебрим висок.
Хотя любовь цветет сиренью
И крепче выдержанных вин,
Ты предаешься подозренью,
В моих поступках ищешь вин...
Напрасно! Если я с тобою,
Не все ли, друг, тебе равно.
Исполнен ли я Голубою
Иль с Розовой живу давно?..
К чему же вечно уверенья?
Но грустно мне, что, может быть,
Чтоб жизнь вдохнуть в стихотворенье,
Я должен что-то умертвить...
м. Київ, 28.02.2016
