Простягни руку
з рубрики / циклу «Тому що люблю»
Простягни руку. До мене на відстань - стіна.
Ти натрапиш на неї, уздрівши десь поряд надію.
Кілометрами зливи відгороджена мною весна.
І цей дощ припиняти віддавна я ніколи не смію.
Не скажу, що "життя так навчило"; "провчило".
Ні, не правда, ця стіна виростала собою-сама.
Я єдине від світу гарненько для себе завчила:
Що чим правильніш йдеш, то тим більше огорне пітьма.
Усе вигадала? Кручу до себе на вуха?
А хто зна, якщо ти так й сюди не вернеш.
Біля мене віддавна ходили безсенсові слухи.
Тому - йди, бо від них ще камінням жбурнеш.
Мо`, лиш руку протягнеш? На відстані злива і стіни...
Вже пробач, я нікому не дала у світі надій.
Тільки... В мене тут тепло. Весна, хоч розкидані міни,
Мо`, й тобі буде тепло у світі зітканому з мрій?
Я стіну... Не зруйную. Бо не навчені цьому ці руки.
Може вийде у тебе? Майже впевна, що це і є так.
Припини ті приглушенні ззовні тихесенькі стуки.
Вдарь по стінам! Байдуже, як світ повернеться навспак!
