Пітер Пен
з рубрики / циклу «Тим, яких кличуть з казки»
Хто казав, що він не вмів любити?
Він лишень боявся почуття.
Щиро вірив юністю прожити,
Веселитись геть усе життя.
Але от скажіть мені по правді, -
Хто життя без сліз своїх прожив?
Хто, хоч юний, був такий насправді,
Що лиш щастям вік свій пережив?..
Не картайте. Не перечте злому.
Бо ніхто не стане злим тоді
Коли щастя гріє душу вдома,
А батьки здорові й молоді.
Він - із мрії. З нас усіх зазнав печалі.
Болю, суму, відчаю. Один.
Він втікав від світу лиш чимдалі,
Від землі, минулого й... годин.
Хлопче, знов зустрінеш давні мрії,
Не тікай, як завжди, геть від них.
Бо на щастя ще живуть надії.
І без фей, без зорей чарівних.
Пітер Пен, що вмів завжди літати,
Той, хто жив дитиною життя.
Ти історію не встигнув доказати.
Всім, хто щиро вірив в почуття.
