Лягає дощ на руки

з рубрики / циклу «Натхненний дощ»

Починається дощ і лягає до мене на руки.

Як мале кошеня: не лякливе, хіба що, і - мокре.

Затихає на хвильку, лиш трішки притишивши стукіт,

Повертається хвилями. Так, що аж сонце промокне.

Й знову тихо іде, прочиняючи вітрами вікна.

Губить сльози в траві і сміється одразу до листя.

Лиш далеко десь сонце всміхнеться й на мить одну бликне,

І погасне одразу, тепер якесь миле і чисте.

Дощ змиває весь сум, чистить шибки й старесенькі стріхи.

Пробивається в листі, лиє-сипле на ніжну траву.

Він - веселий бешкетник, приносить усюди утіху,

І красу ту пробуджує в травах: прозору й живу.

Він лягає на руки. Леститься тихенько до мене.

Заспіває, затихне, - і знову, немов хвилями, йде.

Крила вітру несуть його, в висі він пташкою лине,

Раптом зовсім затихне і за обрій тихенько майне.