Якщо і боліло так коли-небудь… якщо і боліло, то іноді серце розтискалось і могло вдихнути, ступити крок і перестати відчувати біль. Майже повністю. А тоді вдихати знову.
Я розумію, чому Бог любить грішників ще більше, ніж праведних. Грішники – найнещасніші створіння на землі. Я плачу, як ніколи не плакав жоден праведник. Бо я спокутую свої гріхи сльозами, не дійшовши ще ні до небес, ні до пекла.
Жоден ще не боявся так полохливо. Я здригаюсь від своїх думок. Серце обривається і тоді знову заходиться риданнями. Шукає спокути і прощення. Та хто ж простить, якщо страшно навіть дихати часто, щоб не почув ніхто, що серце обривається і заходиться риданнями знову і знову. Безсиле пробачити собі самому.
Я ще ніколи більше не знала, хто я є. Бо так страшно побачити себе і не змогти помогти собі, не змогти повірити, що колись хто-небудь все простить. Що хтось, милосердний, допоможе виплутатись, бо, правду кажучи, ще жоден праведник на світі не заплутувався так сильно і глибоко. І навіть грішники ніколи не заплутувались так. Так, всередині себе, що серце раз-у-раз обривається і заходиться ридати. Знов і знов. Шукаючи покути. Безсиле пробачити собі самому.
Я прикладала руку до грудей, якраз отам, посередині, де чути найкраще і слухала. Як ніколи до цього. Я ніколи ще не слухала так чужого серця. Я й свого не слухала, лише іноді просто чула, коли воно рвалось від болю й від тахікардії. Я слухала чуже серце. Ти хотів, щоб я почула і я слухала. Якби моє власне у ту мить спинилось милосердно, то все скінчилося б майже як у казці. Але я грішниця, і мені не пасує скінчитись без страждань і совісті, що поїдатиме плоть. Тепер, коли я торкаюсь своїх рук, чи кінчиків пальців, чи намагаюсь змусити себе не думати і хоч хвилину себе не зводити з розуму, я захлинаюсь власним подихом, я відчуваю його присутність і здригаюсь від його погляду, коли його руки обхопили моє обличчя і змусили побачити його очі. Я бачу їх. Я долонею відчуваю його серце. Хоч фізично це не повториться. Таке важко повторити, бо такого взагалі не буває, а неможливе не повторюється ніколи, навіть зі мною. Тоді так зійшлись планети, випадково торкнулись кінчики пальців і все перестало бути правильним, і все зникло і тільки час не минав. Він плавно колихався і все міняв. Я вже ніколи не вернусь туди, де разом з часом спинились ї мої гріхи, і совість, і розум. Я знала, що вони вернуться і будуть мучити, скрушно хитаючи головами, і я знала, що не вернеться тільки він. Бо неможливе не повторюється ніколи, навіть зі мною.
Якщо колись так і боліло, то тільки не праведникам. І не грішникам. Так боліло мені. І я тепер точно знаю, що Бог любить мене більше, бо я шукаю покути своїх гріхів, ще не дійшовши ні до небес, ні до пекла. Сльозами.
